28.04.2020

Розмежування договору факторингу та відступлення прав вимоги

Розмежування договору факторингу та відступлення прав вимоги

Марина Демченко

Адвокат, старший партнер Femida Legal Association

Протягом останніх років набула поширення практика заміни кредитора у зобов’язаннях між банками та позичальниками. Як і в будь-яких інших правовідносинах, в даному випадку також виникають певні проблемні питання, які на практиці можуть вирішуватися по-різному, виходячи з конкретних фактичних обставин.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зазвичай заміна кредитора у зобов’язанні відбувається шляхом укладення одного з двох договорів: договору відступлення прав вимоги або ж на підставі договору факторингу.

Аналіз судової практики вказує на те, що досить часто під час звернення до суду з позовами про визнання недійсними договорів про заміну кредитора у зобов’язанні як підставу таких позовів позивачі зазначають ту обставину, що укладений договір відступлення прав вимоги за своєю суттю є договором факторингу, та навпаки.

Отже, питання розмежування договору відступлення прав вимоги від договору факторингу має важливе значення не лише під час судового розгляду, а і безпосередньо на стадії укладення таких договорів.

Враховуючи викладене, наведемо основні засади, особливості та відмінності обох правочині.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов’язується або не зобов’язується їх оплатити.

Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов’язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Факторинг – це придбання права вимоги на виконання зобов’язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов’язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи (ст. 350 ГК України).

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов’язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов’язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов’язання клієнта перед фактором. Зобов’язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов’язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. (ст. 1077 ЦК України)

До фінансової послуги факторингу сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім операцій з цінними паперами, у тому числі похідними цінними паперами, а також операцій інститутів спільного інвестування) віднесено: фінансування клієнтів – суб’єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. (Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231»).

Стороною договору відступлення прав вимоги може бути будь-яка фізична або юридична особа (статті 2, 512 – 518 ЦК України).

Суб’єктний склад договору факторингу включає три сторони:

  • клієнт – фізична чи юридична особа, яка є суб’єктом підприємницької діяльності (ч. 2 ЦК України);
  • фактор – банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (ч. 3 ст. 1079 ЦК України). Фактором може бути лише банк (ст. 350 ГК України).

Фінансова установа – юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, – інші послуги (операції), пов’язані з наданням фінансових послуг. (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»)

Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов’язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ.

У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій (ст.7 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

  • боржник – набувач послуг чи товарів за первинним договором.

Предметом договору відступлення прав вимоги є право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги.

Заміна кредитора не допускається у зобов’язаннях, нерозривно пов’язаних з особою кредитора, зокрема у зобов’язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю (ст. 515 ЦК України).

В свою чергу предметом договору факторингу виступає Лише право грошової вимоги, як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги  (ст.1078 ЦК України).

Фінансова послуга – це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, – і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (ст. 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Факторинг є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Метою договору відступлення прав  вимоги є безпосередньо передання права вимоги. В той час як укладення договору факторингу спрямовано на отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

Право вимоги за договором відсуплення прав вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно.

За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись у твердій сумі, у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається, у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.

Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. (ст. 1084 ЦК України)

Договір відступлення прав вимоги вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов’язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст. 513 ЦК України).

Договір факторингу укладається виключно в письмовій формі (ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»).

Крім викладених вище критеріїв розмежування, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2018 по справі № 909/968/16 зазначила про те, що якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж з урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов’язанні (ч. 3  ст. 656 ЦК України).

При цьому ВС резюмував, що факторинг є правочином, який  характеризується наступним:

а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт – фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор – банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник – набувач послуг чи товарів за первинним договором);

б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги);

в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника;

г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату;

д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо;

е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Разом з цим, як зазначено у вказаній постанові Великої Палати Верховного Суду,   правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги.

 

Cookie. Файл cookie - це невеликий текстовий файл, який створює веб-сайт який ви відвідуєте і зберігає на вашому комп’ютері. Файли cookie використовуються на багатьох веб-сайтах, щоб надати відвідувачам доступ до різних функцій. Детальніше на сторінці конфіденційності.
Згоден